Юрій Андрухович про джаз

Український поет, прозаїк, есеїст та трохи джазмен розповів OFR про свій погляд на вільну музику.

16-го листопада на сцені київського Будинку Художника Юрій Андрухович презентує особливу програму «День Смерті Пані День» у проекті «Вірші. Джаз». Свої власні твори та твори всесвітньо відомих письменників він прочитає у джазовому супроводі гурту «Сон Сови». Ми запитали у Юрія, що ідеально читати під джаз, що він слухає та про його роботу з українськими та польськими джазменами.

Розкажіть про свої стосунки з джазом. Коли ви вперше з ним познайомились?

Звичайно, щось там слухалося і чулося ще в дитячі та підліткові роки. В СРСР джаз не забороняли. Хоч і не дуже пропагували. Але часом з якої-небудь радіостанції «Маяк» щось можна було виловити. Іноді траплялися грамофонні платівки з джазовими мелодіями і навіть зарубіжними. Але переважно дуже вже традиційними – Армстронґ, Фітцджеральд, Нат Кінґ Коул тощо.

Потім я вибрав для себе рок і слухав майже винятково його.

По-справжньому я познайомився із джазом десь аж на 40-му році життя, коли трохи пожив у США. Там я неодноразово потрапляв на чудові джазові концерти у клубах і концертних залах Нью-Йорка, Денвера, Чикаґо, Філадельфії, Сан-Франциско. Я жодного разу не побував на якомусь суперзірковому складі, але навіть ті маловідомі артисти, яких я слухав наживо, залишили колосальні враження. Бо Америка є Америка. 🙂

На яких джазових фестивалях ви буваєте, за якими слідкуєте?

Щиро кажучи, майже не буваю. Але буваю – то одне, а слідкую – інше. Слідкую, наприклад, за фестивалями у швейцарському Монтре, французькому Марсьяку, цікавлюся деякими польськими фестивалями. Намагаюся бувати на етноджазовому фестивалі «Флюґери Львова». Пригадую, коли починався «Jazz Bez», я також намагався якось допомагати його становленню. Серед його учасників час від часу засвічувалися деякі мої друзі-поляки, Міколай Тшаска, наприклад.              

Хто для вас сьогодні джаз в Україні?

Мушу визнати, що в цьому я радше невіглас. Проте я дуже тісно працюю з двома видатними музикантами, яких можна зарахувати до такого собі пограниччя традиційного джазу, імпро і фрі-джазу. Це Марк Токар (контрабас) та Ігор Гнидин (ударні). Не можу не згадати і співачку Уляну Горбачевську. З Марком та Уляною ми разом виступаємо в музичній медіа-виставі «Альберт, або Найвища форма страти». З Ігорем – у новому складі проекту «Андрухович & Karbido».

Як ви обирали вірші для того, щоб декламувати їх під джаз? Чи мають бути якісь особливі властивості поезії, яка «монтується» з джазом?

Цією проблемою свого часу переймалися деякі бітники. Вони багато виступали з музикантами, переважно джазовими. В Аллена Ґінзберґа фонографія нараховує навіть більше позицій, ніж бібліографія, а вона в нього велетенська. Керуак розробляв т. зв. «просодичний боп», щоб не тільки вірші можна було читати під джаз, але і прозу. Щоби підкреслити цю традицію, я відібрав так багато текстів саме авторства бітників.

Усе інше – побачимо. Інтуїція поведе. 

Разом з польським проектом “Карбідо” ви працюєте у експериментальних жанрах на межі джаз-року, джаз-панку. Розкажіть, як ви створюєте цю музику?

Ми збираємося всі разом і починаємо. Кожен приходить зі своїми якимись початковими ідеями. Дуже важливо, що поетичні тексти створено заздалегідь, вони стають для нас таким собі ритмокаркасом, на який можна нанизувати все інше включно з імпровізаціями. Багато речей знаходяться інтуїтивно. Наприклад, я доволі спонтанно вирішую, де мені краще продекламувати, а де потягнути співом.

У 2010 році ви брали участь у фестивалі «Jazz Bez» з проектом «Ідеальні фрази». Незабаром він відбудеться у Києві. Чи знайомі ви з традиціями цього україно-польського джазового фестивалю, пам’ятаєте, як відбувався цей марафон у 2010 році?

Так, я вже частково згадував про цей фестиваль. 2010 року він запам’ятався тим, що повномасштабно відбувся в місті, де я живу, тобто у Франківську. Ми його пізніше втратили, здається, але той грудень 2010-го справді незабутній. Це була велика заслуга скрипаля Романа Рося, він привів до нашого міста «Jazz Bez». І саме з ним ми виконували «Ідеальні фрази». А взагалі на все життя врізався в пам’ять концерт фрі-джазового ґуру Петера Брьотцмана зі своїм тріо. З ним тоді грали два видатні швейцарці – Маріно Плакас (гітара, бас) і Міхаель Вертмюллер (ударні). Обох я згодом запізнав ближче, було приємно, що вони читають якісь мої тексти в німецьких перекладах.

Які треки складають ваш джазовий плейлист? 5 найкращих композицій.

Бачите, мої смаки схиляють мене більшою мірою до своєрідних міксів і ф’южнів. Тому в моїй п’ятірці лише одна позиція з класичного джазу, всі інші з перехідних і пограничних територій.

1. Charlie Parker – Bird of Paradise
2. Miles Davis – Mystery (з останнього альбому DooBop)
3. Keith Jarrett – Death and The Flower
4. John Zorn’s Dreamers – Live in Marciac (2010)

І зовсім окрема позиція – пісенна: 

5. Billie Holiday – Gloomy Sunday

Слухайте подкаст програми «Слова» з Юрієм Андруховичем