Сид Барретт. 10 фактів про «шалений діамант» Pink Floyd

06.04.2020

Психоделіка, арт-провокації, проблеми з наркотиками та інше

Рівно 52 роки тому Pink Floyd розлучилися зі своїм ідеологом, вокалістом і гітаристом – Сидом Барреттом. Гурт ще заявить про себе гучно, але Барретт більше ніколи не гратиме з музикантами через наркотики, що похитнули його крихку психіку. Важко повірити, що лише за рік до того він перевернув рок-музику з ніг на голову завдяки сміливому та новаторському альбому — Piper At The Gates Of Dawn. Та, привідкривши двері до підсвідомості, музикант вже не зміг повернутися до реальності.

Річард «Сид» Барретт прожив довге життя і навіть намагався повернутися до музики. Але досягти колишніх вершин йому не судилося. Він світив не довго, але яскраво – як «Шалений діамант», яким колишні колеги з гурту назвуть його пізніше. Згадаємо про генія сьогодні.

 

Отримав прізвисько від джазового барабанника

Роджер Кіт Барретт народився у 1946-му в Кембриджі. Його батьки працювали лікарями, але з дитинства підтримували потяг хлопця до мистецтва.

Юний Річард любив малювати та писати оповідання. Втім, найбільше його цікавила музика. Першим інструментом хлопця стала гавайська гітара укулеле, яку йому подарували на десятиріччя.

Cид у дитинстві

Шкільною вчителькою Барретта була мати Роджера Вотерса – майбутнього басиста та одного з лідерів Pink Floyd. Хлопці мріяли про музичну кар’єру, тож швидко потоваришували.

Вотерс часто ходив на концерти першого гурту Барретта – The Mottoes. Музиканти грали кавери на ранніх «Бітлз», «Роллінг Стоунз» та Боба Ділана. Вони прозвали свого лідера «Сід» — на честь кембриджського джазового барабанника Сіда Барретта. Але, аби не плутали, фронтмен The Mottoes став підписуватися як Syd (тобто — Сид).

Сид Барретт і Роджер Вотерс

 

Вигадав назву Pink Floyd

У 64-му Воттерс запропонував Барретту приєднатися до власного гурту в якості гітариста. До складу також входили клавішник Рік Райт і барабанник Нік Мейсон. Команда вже змінила кілька назв і на той момент виступала під вивіскою The Tea Set.

Якось The Tea Set довелося грати на одній сцені з іншим гуртом з такою ж назвою. Потрібно було швидко придумати нову, і тут на допомогу прийшов Сид. Він запропонував об’єднати імена музикантів Пінка Андерсона та Флойда Консіла з блюзової платівки, яку тоді слухав. Звісно, милозвучне Pink Floyd не могло їм не сподобатися.

Перший склад Pink Floyd

Написав першу пісню про трансвестита

Друг Ріка Райта ненадовго поступився Pink Floyd своєю студією, де майбутні легенди почали працювати над першими піснями. Дебютний сингл гурту, Arnold Layne, побачив світ навесні 67-го. У ньому Сид Барретт розповідає історію хлопця, який краде вночі жіночі білизну, а потім чепуриться в ній перед дзеркалом.

Пісня спричинила скандал. Деякі радіостанції відмовлялися брати її в ефір. Та автор Arnold Layne не хотів нікого провокувати навмисне. «Арнольд Лейн – таке миле ім’я! І я подумав, що у цього хлопця має бути своя історія…» — розповідав він.

 

Надихався Толкієном і Кастанедою в роботі над культовим альбомом

Поставивши консервативних британців на вуха, Pink Floyd взялися записувати повноцінний альбом. За контрактом із лейблом ЕМІ вони отримали можливість працювати у відомій лондонській студії Abbey Road. Там таки і в цей же час «Бітлз» створювали свого легендарного «Сержанта Пеппера».

Piper At The Gates Of Dawn вийшов у серпні 67-го. Назву «Сурмач біля воріт світанку» Барретт запозичив із оповідання «Вітер у вербах» шотландського казкаря Кеннета Грема.

Вокаліст і гітарист Pink Floyd повністю написав 8 із 11 треків альбому. Пісні розповідали про кота-демона Сема, гнома Грімбла Грамбла, мишеня Джеральда на велосипеді, космічні подорожі та не тільки. У цих дивних історіях не важко відшукати референси на «Володаря перснів» Джона Толкієна, казки братів Грімм, Карла Кастанеду та інші фентезійні твори, якими Сид захоплювався у той час.

Піарники альбому називали Pink Floyd «провідниками нового напряму в музиці», і не збрехали. На Piper At The Gates Of Dawn Баррет та музиканти вдалися до раніше нечуваних експериментів у рок-музиці. Вони створювали фантасмагорійні звукові ефекти на синтезаторах, розтягували гітарні ехо на всю пісню, або й взагалі прокручували мелодію задом наперед.

Відтак, завдяки інноваційному «Сурмачу…» Pink Floyd стали одними з першопрохідців психоделічного року. Разом із ними цей жанр звеличили The Beatles, Cream, Jefferson Airplain, Soft Machine, The Byrds та інші.

Фани думали, що галюцинації Барретта на сцені – це перформанс

У тому ж 67-му Сид вперше спробував ЛСД. Спершу наркотик допомагав музиканту в пошуках креативу, але чимдалі його психічне здоров’я погіршувалося. Якщо раніше Баррет багато усміхався, жартував і взагалі був душею компанії, то тепер здебільшого мовчав, закривався в собі, впадав у ступор і депресію. Він перестав розуміти, з ким говорить і де перебуває, міг годинами дивитися в одну точку.

Звісно, стан Сида відбився на творчості Pink Floyd. Під час концерту в Сан-Франциско музикант видав надзвичайно неприроднє і кострубате гітарне соло. Глядачі сприйняли його із захватом, адже подумали, що це його черговий дивакуватий вибрик в стилі ранніх «Флойдів». Але для решти учасників гурту це стало останньою краплею.

 

Музиканти не взяли Барретта з собою на один із виступів

Наприкінці 67-го Роджер Вотерс запросив у Pink Floyd Девіда Гілмора, університетського приятеля Барретта. Вп’ятьох музиканти записали наступний альбом, A Saucerful Of Secrets, на який потрапила лише одна пісня Сида – Jugband Blues.

Спочатку Гілмор виконував роль другого гітариста на концертах гурту, а Барретт в цей час виробляв на сцені дивні рухи і іноді грав гітарні соло. Але взимку 68-го музиканти зрозуміли, що так далі не піде. Дійшло до того, що перед одним із виступів вони просто забули взяти з собою Сида!

У квітні 68-го Pink Floyd офіційно попрощалися із Барреттом. Гілмор зайняв його місце в гурті, а згодом став повноправним лідером разом із Роджером Вотерсом.

 

Повернувся до блюзу в сольних альбомах

Та лейбл не кинув Сида напризволяще і запропонував йому розпочати сольну кар’єру. Після вимушеного вигнання з Pink Floyd він записав ще два сольні альбоми – The Madcap Laughs (1968) та Barrett (1970). На цих релізах музикант відійшов від психоделіки і до приблюзованого звучання, надихаючись музикантами, на яких ріс.

Обидва сольники Баррета спродюсували його друзі та колишні колеги з Pink Floyd – Вотерс, Гілмор і Райт. Вони намагалися витягнути з музиканта все, що могли, але той мляво реагував на їхні поради і взагалі не виявляв жодного бажання грати що-небудь.

«Із Сидом було важко. Це були справжні тортури, — згадує про роботу над сольниками музиканта Девід Гілмор. – Хотілося підійти до нього і сказати прямо: “Чувак, це ж твоя кар’єра! Збери себе докупи і зроби хоч щось!”».

 

Коли Сид повернувся до студії, учасники Pink Floyd його не впізнали

У подальшому Барретт зібрав новий гурт, Stars, і навіть зіграв з ним кілька концертів. Попрацювати з музикантом намагався вокаліст і басист Cream, Джек Брюс. Але Сид остаточно збайдужів до музики, тому нічого путнього з цих проектів не вийшло.

Та перенесемося у 75-й рік. Pink Floyd записують на Еббі Роуд послідовник свого шедеврального альбому The Dark Side Of The Moon (1973) – Wish You Were Here. Назва релізу – присвята Баррету. У розпал роботи до студії заходить кремезний голомозий чоловік і починає спостерігати за процесом зі звукорежисерської рубки. Спочатку музиканти думають, що це один із техніків, але врешті впізнають у ньому Сида! У Роджера Вотерса – сльози на очах.

Музиканти зав’язують із прибульцем розмову. Барретт зізнається Вотерсу, що їхня нова пісня, — Shine On Your Crazy Diamonds (у майбутньому – великий хіт «Флойдів») звучить «трохи старомодно». Приймає запрошення на весілля від Девіда Гілмора. І йде зі студії, не попрощавшись…Тоді музиканти бачили Сида востаннє.

Пішов у самоізоляцію до того, як це стало мейнстримом

Наприкінці 70-х Барретт переїхав до батьківського будинку в Кембриджі. Музикант повернув собі справжнє ім’я та провів подальші роки у відлюдництві. Займався садівництвом і малюванням, а жив на авторські відрахування зі своїх пісень, які Pink Floyd продовжували йому справно платити.

Кілька разів до Барретта приїздили журналісти. Коли один із писак запитав у колишнього музиканта, чи він «той самий Сид Барретт», той іронічно відповів: «Це що, хтось із нових реперів?» Про найуспішніший період свого життя екс-Сид згадувати не любив.

Сид Барретт під час свого останнього великого інтерв’ю виданню The Melody Maker (1971)

Будинок Барретта купило подружжя, яке нічого про нього не знало

Річард Барретт помер у липні 2006-го від раку шлунку. Його будинок придбало подружжя з Франції. Коли у покупців запитали, чи знають вони, хто жив тут раніше, пара лише скрушно розвела руками.

Фото: facebook.com/Syd.Barrett

Слухайте найкращу рок-музику в ефірі ofr.fm на каналі ROCK. Зараз наше онлайн-радіо як ніколи потребує вашої фінансової підтримки! Зробити це можна тут