#Розбираємось: про перфоманс

28.08.2017

28 серпня у Львові починаються Дні Мистецтва Перфоманс – єдиний фестиваль арт-перфомансу в Україні, якому зараз виповнюється 10 років. У рамках нашої нової рубрики, де ми розбираємось у термінах та явищах сучасної культури, розповідаємо про те, що таке перфоманс.

Упродовж ХХ століття в мистецтві відбувся ряд фундаментальних зрушень, які призвели до появи нових форм вираження. Однією з них є перфоманс. Слово “перфоманс” походить від англійського “to perform” (“діяти”, “грати”, “творити”) та, власне, “performance” (“вистава”, “дія”).

Перфоманс — це форма акціоністського мистецтва, в якій художнім твором вважається осмислена дія митця у реальному часі та просторі.

Той, хто виконує перфоманс, називається перфомером. Він перебуває в певному місці у певний час і робить художній жест, дію, акцію. Глядачі спостерігають, а іноді і стають учасниками дійства.

Перші перфоманси почали робити вже на зламі XIX-XX століть футуристи, дадаїсти та інші авангардисти. У живописі та поезії футуристів часто важливішою було саме дійство, а не кінцевий результат. Поетів-футуристів потрібно слухати і дивитися, а не читати. Так само як і художників-дадаїстів. Зустрічі дадаїстів у цюрихському “Кабаре Вольтер” завжди супроводжувалися колективними творчими актами, спонтанними виставами, театралізованими подіями. Вони читали свої поеми на різний лад, писали картини з елементами випадковості, грали музику на чому трапиться, робили вистави із супрематичними костюмами, як у героїв картин Малевича. Загалом, “Кабаре Вольтер” – це своєрідна лабораторія перфомансу, спонтанна генеральна репетиція.

Костюми художниці Софі Тойбер-Арп для перфомансу в “Кабаре Вольтер”. Цюрих. 1916
Костюми художниці Софі Тойбер-Арп для перфомансу в “Кабаре Вольтер”. Цюрих. 1916

Складові перфомансу

Кожен художній твір складається з ідеї та форми її вираження. Форма перфомансу містить такі складові – простір та час, художник і дія (спрямована на глядача). Всі вони взаємопов’язані: значення дії залежить від постаті художника, від певного простору та часу. Наприклад, для акції “Фіксація”, відомий російський акціоніст Петро Павленський запозичив жест непокори ув’язнених (вони прибивають цвяхами свої геніталії до нар у якості протесту проти свавілля адміністрації). Те, що акція відбувалася саме на Червоній площі (символічному центрі Росії), до того ж, в день МВД – це метафора – “Росія – велика в’язниця”. Якби Петро зробив те саме в будній день у себе на кухні, це не мало б такого ефекту.

Петро Павленський "Фіксація"
Петро Павленський «Фіксація»

Перфоманс базується на ідеї, власне, перфомативності, тобто гри, вистави. Ключовою для перфомансу є постать, можна навіть сказати – саме тіло, художника, актора. Не можна було здійснити “Фіксацію” у вигляді скульптури чи картини. Важливий жест живої людини. Як на сцені, тільки сценою тут є галерея, вулиця, кафе чи будь-що інше. Наприклад, постамент поваленому Леніну в Києві. На нього в день Незалежності залізла активістка руху FEMEN. Зображаючи статую Свободи у Нью-Йорку (зі смолоскипом в руках і короною на голові), вона таким чином звернула увагу на збагачення чинного президента “за рахунок війни, збіднішання населення та злочинів проти жінок”. Акція називалася “Шоколадна незалежність”, натякаючи на кондитерський бізнес Петра Олексійовича. Він прийшов до влади саме після Революції Гідності, ключовим символом якої є повалення пам’ятника Леніну. Також, його політика спрямована на зближення із Заходом, символом якого є статуя Свободи. Тому ці елементи перфомансу зробили з нього вдалу карикатуру на президента.

Політичний і художній перфоманс

Проте FEMEN – не стільки художниці, скільки карикатуристки кшталту Charlie Hebdo. За формою це, безперечно, перфоманс. Але на рівні художнього задуму – не мистецтво, а політичний активізм, що експлуатує позбавлені художньої цінності образи та жонглює неосмисленими концептами у гонитві за політичною кон’юнктурою.

Критикою такого підходу відома київська арт-група Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір). Вони також здійснюють певні висловлювання про актуальні політичні події, але у більш художній формі. Зокрема, цікавою є їх безіменна акція 29 листопада 2005 року, в розпалі передвиборчої агітації на самому початку Помаранчевої революції. Тоді учасники групи провели мітинг у вільному полі. Жест вилучення політичної дії з символічного простору художній за своєю інтенцією. Він звертає увагу на механізми роботи політичної агітації, у якій важливіше формальна присутність гасел і плакатів у публічному просторі, ніж їх зміст. 17-го березня 2006-го арт-группа здійснила зворотній хід – поставила на Майдані Незалежності палатку із написом “Партія Р.Е.П.”. Абсурдні гасла та ажіотаж ще раз підкреслили примат присутності над змістом у політичній агітації, примат кількості над якістю як ознаку кон’юнктури.

Наступна революція (Євромайдан) й анексія Росією Криму підштовхнула Р.Е.П. до більш емоційного та виразного жесту – “Референдум щодо виходу зі складу людства”. В кураторському тексті сказано, що референдум, який за визначенням має бути волевиявленням народу, пройшов із залученням політтехнологій маніпуляції свідомістю і призвів до травматичного усвідомлення неповернення до попереднього стану. “Відбувся злам всіх і всіляких уявлень про гуманність, людяність і цивілізованість людини. Втрата ілюзій – болючий, але незворотній процес – вимагає переосмислення питання про людину і про «гуманізм», його, власне, слід задати наново як таке” – цим “Референдум…” і зайнявся. В межах виставки було зібрано чимало актуальних українських і закордонних художників і художниць. Ключовою подією був перфоманс Бен’яміна Еґґера, в межах якого люди впряглися і тягли віз, на якому сидів кінь. Така вистава має на меті осмислення травми війни, спробою усвідомлення абсурду та пошуком виходу з нього. Відчайдушним жестом для порозуміння на більш абстрактному рівні – не з людьми (якщо це неможливо), а з тваринами (та, можливо, рослинами, яким можна довіряти більше). Це гарний приклад того, як політичні події породжують цілком художню реакцію на них.

Арт-перфоманс в Україні

На жаль, український глядач змушений задовольнятися закордонною сценою арт-перфомансу. Українські митці неактивно освоюють цей виражальний засіб. Одним із найцікавіших прикладів перфомансу в Україні є Танцлабораторіум. Заснована майже 16 років тому, самоназвана “research oriented group” займається, широко кажучи, танцем. При цьому Танцлабораторіум осмислює тіло не як інструмент для вираження ідей і почуттів, не задля втілення художніх образів. Для них тіло – це активний агент мислення. Ця ідея базується на серйозному науково-філософському підґрунті. Справа у тому, що наше тіло лише певною мірою контролюється мозком. Переважна більшість тілесної діяльності здійснюється інстинктивно, рефлекторно, загалом – без контролю центрального мозку, можливо, спинного. Мистецька група досліджує цю “тілесну свідомість” за допомогою перфомативної практики, яку можна назвати танцем. Така тілесна активність перфомера потребує концентрації свідомості для паралельного аналізу себе. Так, власне, стає можливим “research” – дослідження “тілесного мислення”. Для танцлабораторіуму важливе не стільки символічне значення місця, скільки його перцепція глядачем і учасником вистави. Так само, важливіше саме сприйняття темпоральності, ніж конкретний символічний час. Дія художника тут спрямована на (само)аналіз і (само)спостереження, теж саме пропонують і глядачеві.

Щоб дізнатися більше про Танцлабораторіум, слухайте ефір програми «Відкрито».

Повертаючись до закордонної сцени: цього року в PinchukArtCentre приїжджала заслужена “бабуся перфомансу” Марина Абрамович зі своїм перфомансом під назвою “Генератор”. Це унікальний для України випадок, коли глядач міг долучитися до створення роботи художниці зі світовим іменем. Більше того, Абрамович сама не брала участі у дійстві. Замість художниці – лише глядачі. Простір та час дещо викривлені – глядачам одягають чорну пов’язку на очі та звукоізолюючі навушники та заводять у кімнату – у сліпий простір. У такому безчассі учасник перфомансу проводить час із іншими – без змоги бачити, чути, говорити. Робота також проблематизує тілесність: як сприймати простір, інших, себе лише тактильно? Марина Абрамович відома своєю радикальною позицією щодо глядача та тіла. Дуже добре, що український глядач зміг долучитися до її традиції безпосередньо, хоча б на пізньому етапі її творчості.

В українському контексті варто згадати Дні Мистецтва Перфоманс у Львові. Фестиваль щороку демонструє унікальні перфомативні практики та є простором спілкування перфомерів різних культур, поколінь та шкіл. Окрім показів перфомансів, під час фестивалю також проводиться експериментальна навчальна програма – «Школа перфомансу». Дні мають на меті окреслити нову генерацію українських перфомерів, стимулювати розвиток мистецтва перфоманс в Україні та залучає публіку до процесів творення сучасного мистецтва. Цього року фестиваль пройде з 28-го серпня по 3 вересня. Приїдуть митці з Великобританії, Ізраїлю, Польщі та України.. Вперше в Україні свої перфоманси покажуть художники з Таїланду. Можливо, подібний культурний обмін дасть поштовї новій українській хвилі перфомативного мистецтва.

 


Список літературиЩоб дізнатися більше про перфоманс та сучасне мистецтво, читайте:Голдберг Р. Искусство перфоманса. От футуризма до наших дней. – М.: Ад Маргинем Пресс, 2015. – 320 с. – базова книга для ознайомлення з історією перфомансу.
Фишер-Лихте Э. Эстетика перфомативности. – М.: Канон, 2015. – 376 с. – більш глибоке дослідження перфомансу, його природи та сутності.Abramovich. Walk Throught Walls: A Memoir. – Crown Archetype, 2016. – 384p. – мемуари заслуженої “бабусі перфомансу” Марини Абрамович. ЇЇ перфоманс “Генератор” проходив цього року в київському PinchukArtCentre.Брайн О’Догерти. Внутри белого куба ( М.: Ад Маргинем Пресс, Музей «Гараж», 2015 ) – історія фундаментальних зрушень, які призвели до появи перфомансу.Ханс Рихтер. ДАДА. Искусство и анти-искусство. М: Гилея, 2014. – історія квазі-руху дадаїстів, написана постійним учасником подій у “Кабаре-Вольтер”.

Іван Скорина