#Розбираємось: Про бієнале на прикладі Київського Інтернаціоналу 2017

10.11.2017

Із 20 жовтня по 26 листопада 2017 року триває Київська бієнале 2017 – Київський Інтернаціонал. #Розбираємось, що таке бієнале. 

Ганна Циба, кураторка виставки “Ринок” в рамках Київського Інтернаціоналу — Київської бієнале 2017:

Якщо ми говоримо про мистецтво, то воно завжди в авангарді суспільних процесів. І, схоже, що воно завжди було політичним.

37384652904_5b19921179_o

Бієнале — це міжнародна виставка або фестиваль, який проходить раз на два роки. Найвідоміша бієнале мистецтва — Венеційська, яка проводиться з 1895 року. На першій “Міжнародній художній виставці міста Венеції” взяли участь 16 країн. У ХХ столітті вона відігравала важливу роль у розвитку сучасного мистецтва. Так, наприклад, у 1964 році була вручена відзнака Роберту Раушенбергу, що означало вихід поп-арту на міжнародну арену.

Щоразу організатори Венеційської бієнале запрошують куратора або кураторку, які задають тему та запрошують художників представити свої роботи в основній частині. Окремо на виставці представлені національні павільйони різних країн. Цьогорічною темою було “Viva Arte Viva” під кураторством Крістін Марсель. На 57-мій виставці сучасного мистецтва Україну представляв Борис Михайлов — харківський фотограф та молоді медіа-групи. Вони говорили про фейкові новини та ЗМІ в епоху постправди.

Форуми сучасного мистецтва проводяться у всьому світі: від Каліфорнії до Гуанчжоу, від Москви до Каїру, від Гаїті до Ямайки. І кожен має свій формат, нюанси різняться. Наприклад, нью-йоркська WHITNEY BIENNIAL представляє роботи тільки американських митців, Одеська бієнале не має одного виставкового простору, а Documenta взагалі проводиться раз на 5 років, але є важливою серед форумів сучасного мистецтва. Спільним є те, що бієнале завжди передбачає формат міжнародної уваги та діалогу.

38172010071_ccdf1b2720_o

Перша київська бієнале ARSENALE — 2012 відбулася за ініціативи Мистецького Арсеналу, який планував регулярно проводити київську мистецьку бієнале в своїх стінах. У ролі куратора тоді виступив Девід Еліот, який до цього керував музеями сучасного мистецтва в Оксфорді, Стамбулі, Сіднеї та був куратором 17 Сіднейської бієнале. 24 гектари виставкового простору, 30 країн-учасниць та 40 українських художників — такою була перша київська бієнале. Однак обставини змінилися і Мистецький Арсенал був змушений спершу посунути на рік проведення наступної бієнале — до 2015, а потім і зовсім від нього відмовитися.

Георг Шоллхаммер та Хедвіг Заксенхубер, куратори з Відня, які були запрошені Мистецьким Арсеналом для роботи над другою київською бієнале та розробили її концепцію вирішили реалізувати проект, звернувшись по підтримку до іншої київської інституції — недержавного некомерційного Центру візуальної культури та галереї Vozdvizhenka Arts House, за допомогою якої було показано проект “La Cheka” і побудовано конструкції на основній локації. Так спільними зусиллями відбулася бієнале-2015 “Київська школа”, що була вже зовсім іншою за формою та змістом.

Організаторами цьогорічної бієнале — “Київський Інтернаціонал” — знову виступив Центр візуальної культури. За форматом вона нагадує попередню (а також Афінську, або documenta 14, а не класичні бієнале): кілька різних локацій по місту, кілька різних виставок і у центрі цього — насичена програма, що складається з лекцій, кінопоказів, обговорень та іншого, зокрема навіть окремого радіопроекту — Radiointernational.

24081066478_0ba12fff29_o

ПРО ІНТЕРНАЦІОНАЛ В БІЄНАЛЕ

Одеська бієнале, зі своєю темою “Зона турбулентності”, говорила про невизначеність і відсутність навіть короткотермінової стратегії у всіх сферах життя. Це стосується не тільки подій в Україні. Теми сепаратизму, тероризму та радикалів при владі часто зустрічаються у стрічках новин про Західний світ.

Ми говоримо про те, що в часи політичної кризи глобального порядку, коли підтримка транснаціонального статус кво конструюється на порушенні кордонів, периферійних війнах та виникненні нових стін і конфліктів, ідея єдності та міжнародної солідарності стає ключем та найбільш оптимістичною відповіддю на загрози людському майбутньому. Відтак ревізія ідеї політичного Інтернаціоналу, що виникла в Європі ще в ХІХ столітті, видається нам сьогодні актуальною зокрема в контексті художньої бієнале, що передбачає формат міжнародного діалогу.

Коментує тему цьогорічної Київської бієнале Ганна Циба, кураторка виставки “Ринок” (що в рамках Київського Інтернаціоналу — Київської бієнале 2017 проходить на Житньому ринку у Києві).

38062885632_6fb925bc8d_o

Про форму модернізма як ворога

Влітку киян обурив опублікований журналом Хмарочос проект реконструкції Житнього ринку. Після реконструкції Житній ринок нагадував би черговий ТРЦ. При цьому, до адміністрації ринку приходять активісти, які вимагають демонтувати радянські барельєфи на фасаді будівлі.

Нещодавно стало відомо, що “реконструкції” піддасться і ще одна експериментальна споруда у Києві — Інститут науково-технічної експертизи та інформації, більше відома як “Тарілка” на Либідській.

І “Тарілка” і “Житній ринок” стали локаціями Київського Інтернаціоналу — Київскої бієнале 2017. Ганна Циба у своїй виставці “Ринок” намагалась розповісти чому подібні споруди важливі. Наприклад, полотно Микити Кадана говорить про те що ворогом стала саме форма. Житній ринок — це не віддзеркалення діяльності комуністичної партії, але попри все модерністична архітектура отримує свою негативну асоціацію. Робота Володимира Кузнєцова не акцентує на стилі, ідеології чи призначенні споруди. Його твір навіть не натякає, а прямо говорить: якщо будеш байдужим — одного разу прийдуть за тобою.

Як повідомила нам кураторка виставки “Ринок”, загрози реконструкції “до неузнаваемости” Житнього ринку зараз немає. Сьогодні адміністрація ринку за підтримки КМДА планує лише ремонт даху, що протікає.

37384651734_36369aa6c3_o

Чого не можна сказати про “Тарілку”, що стане частиною нового торгівельного центру — Оушен мол. Ця ситуація стала новиною і для самих організаторів бієнале, які тепер планують провести перше публічне обговорення можливого проекту забудови “тарілки” за участі її автора — архітектора, музиканта та художника, великого експериментатора Флоріана Юр’єва.

“Тарілка” будувалася Юр’євим як концертна зала задля синтезу звука та кольору, і виявилася занадто експериментальною в радянський час, а тому майже не використовувалась за призначенням. Схоже, ідеї архітектора Флоріана Юр’єва є надто прогресивними і для нашого часу.

Як гартувалась Київська бієнале

Колектив Центру візуальної культури не планував продовжувати бієнальну ініціативу, і сприймали київську бієнале як естафету, яку має підхопити наступна локальна інституція. За словами Анни за організацію бієнале взялись вже у 2017 році, коли стало ясно, що ця ініціатива може заглохнути. Пошук фінансування розпочали навесні 2017 року, а підготовка до проведення почалася ще пізніше (а має тривати два роки!).

Очевидно, не в останню чергу саме через брак часу колектив Центру візуальної культури самостійно став колективним кураторським суб’єктом бієнале, і не оголошував open call для художників.

До співпраці запросили кураторське обєднання “Худрада”, їх проектом стала виставка “Свято скасовано!” у “Тарілці” та Літературно-меморіальному музеї-квартирі П.Г. Тичини. Виставка «Свято скасовано!» присвячена пам’яті про революцію та феномену цензури. Необхідність цієї виставки зумовлена не так річницею – століттям революційних подій 1917 року, – як нагальною актуальністю розмови про революційний поштовх, про писання історії, конструювання колективної пам’яті, цензуру і самоцензуру.

38172019731_8bbc489e7d_o

Виставка в будівлі «тарілки» наповнена художніми висловлюваннями, пов’язаними і з кризою політичної уяви, що віддаляє нашу епоху від революційного стану, але що водночас із революційною силою відчаю і негативності, цей стан наближують.

Виставка в музеї-квартирі П.Г. Тичини продовжує тематику розмовою про радянську цензуру та її сліди в сучасних соціальних практиках. Якби абсурдно це не звучало, але виставка про цензуру сама піддалась цензурі: перед відкриттям музей з міркувань безпеки відмовив в запланованому експонуванні роботи «Делегування влади» художника Давида Чичкана з циклу «Втрачені можливості». Державний музей боїться можливого погрому від праворадикалів.

Із найближчих подій відкриття виставки «Dance, Dance, Dance», яке відбудеться сьогодні. Вона розглядає рейв та пострадянську танцювальну сцену як яскравий симптом соціальних та політичних процесів. Образ рейву, похований наприкінці 90-х, нещодавно воскрес, а Київ назвав себе “новим Берліном”. Усі заходи Київської бієнале — вільні.

За програмою можна слідкувати тут

За допомогу у підготовці матеріалу дякуємо Ганні Цибі