Мирослав Левицький (Брати Блюзу): «Фастфуд-музика повинна поступитися місцем справжній»

21.08.2019

Фронтмен блюзової команди 90-х — про виступ на Sziget, роботу на австрійському лейблі та очікування від нової влади

«Брати Блюзу» — один із найяскравіших і, разом із тим, напівзабутих українських гуртів 90-х. У 1992-му його заснували в Калуші брати Мирослав і Олег Левицькі. Музиканти грали джаз та блюз із присмаком західноукраїнського фольку. В 93-му «Брати Блюзу» отримали гран-прі на фестивалі «Червона Рута» в Донецьку, а в 98-му стали першою вітчизняною формацією, що виступила на відомому угорському фестивалі Sziget.

У подальшому «ББ» продовжували записувати альбоми та виступати з концертами – як в Україні, так і за кордоном. Однак популярність гурту пішла на спад. У пошуках заробітку музиканти роз`їхалися по різних країнах. Лідер «ББ» Мирослав Левицький зараз живе між Калушем та Віднем, працює на австрійському лейблі та випускає сольні інструментальні альбоми.

Ми зателефонували Левицькому і розпитали у нього, чим «Брати Блюзу» живуть сьогодні і чи варто очікувати на повернення гурту на батьківщину.

Мирославе, ви починали як сесійний музикант поп-артистів. Чому вирішили створити власний блюз-гурт?

Я заснував «Брати Блюзу» разом із братом, чудовим саксофоністом Олегом Левицьким. З ним та з іншими музикантами, які приєдналися до складу, ми росли на одній музиці. Це такі гурти, як Chicago, Earth, Wind & Fire, YES та інші. Захотілося грати щось подібне в Україні.

Перший склад «Братів Блюзу». Андрій Мельник — бас гітара, Андрій Вінцерський – барабани, Андрій Валага — скрипка,вокал, Сергій Тафтай – гітара, Олег Левицький — саксофон, вокал, Мирослав Левицький — клавішні, композитор

З якими думками ви їхали на «Червону Руту»-93?

Ми на 99% були впевнені, що переможемо. На той час «Брати Блюзу» вже записувалися у київській студії «Комора», де і познайомилися з більшістю учасників фестивалю. Серед таких – «Анна-Марія», «Піккардійська Терція», Руслана, Олександр Пономарьов (наприкінці 90-х декілька учасників «ББ» працювали у нього сесійними музикантами).

Наш гурт відомий переважно як інструментальний. Але на «Червоній Руті» ми зіграли композицію «Автентичне життя», де співав наш скрипаль Андрій Валага. Як на мене, пісня стала унікальним поєднанням блюзу та західноукраїнської мелодики.

На перших альбомах із «ББ» співпрацювала Ані Лорак. Чи продовжуєте з нею спілкуватися? Як ставитеся до ситуації, що склалася довкола співачки після 2013 року?

Останнім часом із Ані спілкуємося не часто. Хіба іноді перетинаємося з її колишніми сесійними музикантами на студіях.

Вона прийняла складне рішення – виступати в Росії. З одного боку, я можу зрозуміти Ані як музикант. Кожен артист бажає, аби про нього знало якомога більше людей – не лише на батьківщині, а й за кордоном. З іншого, такий вибір у часи війни дається непросто. Тому, на мою думку, політики мають сісти разом із музикантами за круглий стіл і вирішити, що робити із гастролями до РФ. Час іде, але ніяких зрушень у цьому питанні так і немає.

«Брати Блюзу» — перший український гурт, який виступив на фестивалі Sziget у 1998 році. Як ви на нього потрапили?

Запрошення надійшло від менеджера Sziget Дена Панайтеску. Все відбулося напряму, оскільки відборів на фестиваль в Україні ще не проводилося.

Незадовго до фестивалю Ден приїхав до Києва на конференцію про авторське право в музиці і заразом захотів поцікавитися вітчизняними гуртами. «Брати Блюзу» сподобалися оргкомітету, тож нам запропонували відкрити останній день фестивалю на головній сцені (нині вона носить ім`я Дена Панайтеску – ред.)

З ким із закордонних музикантів вам вдалося познайомитися?

У той рік на Sziget виступали Rammstein, Goldie, Coolio, Патті Смітт та багато інших. Ми мали доступ до бекстейджу, тому перетиналися з більшістю з них.

Найбільше запам`яталося знайомство із лідером гурту Green Day (Біллі Джо Армстронг – ред.) Він сам підійшов до нас за сценою – запитав, звідки ми і що граємо. І від організаторів, і від учасників, і від слухачів фестивалю відчувалася повага до «Братів Блюзу» як до музикантів.

Мирослав Левицький та Goldie

Ваш гурт активно гастролював за кордоном, а в 2000-х навіть створив програму «Музика без кордонів» спільно з іноземними музикантами. На вашу думку, яких правил повинні притримуватися українські артисти, аби зацікавити тамтешніх слухачів?

По-перше, у артистів повинно бути власне бачення музики. Бо за кордоном, як і всюди, цінують індивідуальність. По-друге, треба добре знати мову країни, в яку їдеш. Нарешті, необхідно бути професіоналом у своєму жанрі і постійно вдосконалюватися.

«Брати Блюзу» в Польщі

The City That Never Sleeps – найновіший альбом «ББ», що вийшов у 2011-му на австрійському лейблі Jive music. У якому стані гурт зараз? Чи працюєте над новими записами, концертними програмами?

У 2014 році учасники «Братів Блюзу» роз`їхалися світами. Барабанник і саксофоніст зараз працюють в Тайвані, гітарист – у Канаді, я співпрацюю з австрійськими та італійськими лейблами. Після цього альбому я випустив два сольних – Elegant Dualism (2015) та In Piano (2017). Нині виступаю в турі на їхню підтримку.

Зараз ви живете у Відні. Чим ви там займаєтеся?

У Відні я працюю на лейблі Jive music. Приїжджаю туди тільки тоді, коли є студійна робота чи концерти. Життя вирує.

Як часто буваєте в Україні?

Навідуюсь переважно у родинних справах, або коли треба попрацювати над новою музикою. Вдома можна відпочити, зібратися з думками, осмислити концепцію майбутніх релізів. Взагалі не люблю тусівок, тому мені імпонують маленькі міста.

Чи стежите за сучасною українською музикою?

Іноді на щось натрапляю по телевізору. Але загалом мені здається, що в Україні музики немає. От у Відні я заходжу в музичний магазин і розумію, що сцена живе. А чи є така можливість у нас?

Хіба музичні магазини не відійшли в минуле? Зараз же вся музика перейшла в інтернет, на стрімінги.

Так, сучасна музика неможлива без інтернету. Але, як на мене, там можна послухати щось хіба із ознайомлювальною метою. Справжнє музичне життя за кордоном обертається саме довкола магазинів та клубів.

В альбомі In Piano ви передали свої відчуття від подій в Україні після 2014 року. На вашу думку, що зміниться в нашій країні з приходом нової влади?

Я завжди намагаюся дивитися на речі оптимістично. Наскільки я розумію, нова українська влада має тісний зв`язок із креативом та творчістю. Хотілося б, щоб вона допомагала нашим митцям. Сподіваюся, в найближчі роки в Україні з`явиться більше клубів, фестивалів. Нехай макдональдс-музика поступиться місцем справжній.

Над чим працюєте зараз? Чи можна чекати на ваші сольні виступи та концерти «Братів Блюзу» в Україні?

Зараз пишу матеріал для нового альбому, який планую завершити до наступного року. Я був би не проти виступити в Києві, Львові та інших українських містах, але таких пропозицій поки не було. Не відкидаю можливості концертів і з «Братами Блюзу». Треба тільки знайти час і місце, де ми могли б зібратися всі разом.

Спілкувався Філ Пухарєв

Фото: facebook.com/myroslav.levytsky