Міфи, активісти, вільні простори: з чого складається Uтопія

09.02.2018

В Ізоляції відкрилась виставка «Uтопія: трансформація українського Сходу». Виставка – результат дослідження культури, урбаністики й ідентичності шести міст Донецької та Луганської областей.

27797927_1811031408930203_5536304258691516788_o

Дослідницька програма «Код міста» їздить у малі міста вже три роки. Вони вивчають вплив міського середовища на розвиток культури та взаємодію між жителями. Під час проекту на Донбасі основною метою команди було створення вільних просторів, які б були доступні усім та об’єднували навколо себе жителів міст. «Метамісто: Схід» – це також мистецька інтервенція у міста. Під час будівництва просторів художники малювали мурали, розписували вулиці та створювали скульптури.

Ми поговорили з Олександром Михедом, куратором виставки про те, як відбувались дослідження, чому без активістів нічого не вийшло та що зараз з вільними просторами, які будувались у містах.

Місцеві міфи, як культурний код міста

«Ми їхали з абсолютною відкритістю. Важливо було звести підготовку на рівні теорії до мінімуму. Мені був цікавим ненадійний оратор, який існує в кожному. Тому було цікаво заміряти середню думку і на основі цього робити дослідження. Я не можу сказати, що міфи розвінчувались. Але коли місцеві кажуть що «Лисичанськ – колиска Донбасу», ти починаєш це перевіряти, заглиблюватись в історію. Або коли ти читаєш про бельгійській слід, а місцеві про це не дуже хочуть говорити – це ще одна сторона історії», – розповідає Олександр Михед. Міфологеми віднайдені у цих містах виростали  на основі розмов, а пізніше досліджень. З цього синтезу і з’являється метамісто.

27709459_1811032428930101_3968880287154605026_o

За словами Олександра Михеда якщо спробувати виділити складові проекту, то на 75% це буде дослідження та створення інтервенцій, а 25% – це навчання. З містом «працюють» urban curators – незалежна агенція, яка досліджує  урбаністичну складову: де жителі проводять вільний час, які місця пустують, тощо. Досліджували місто і Олена Правило з Конгрес активістів культури, котрі проводили дослідження офіційної та неофіційної культури, будували дерево проблем та дерево рішень. Анастасія Парафенюк та Віта Базан з Garage Gang були зосереджені на взаємодії зі спільнотою та налагодженням процесів усередині команди «Умовно кажучи, інвестиція була не тільки в місто, як набір локацій, але і в людей. Аби ці паростки активності та ідей, які з’являються, могли надалі розвиватись», –продовжує Михед.

Взаємодіючи з даними дослідження urban curators, Formografia  architect studio створювали концепції можливих публічних просторів, які архітектори Роман Сах та Констянин Кучабський будували разом із командою та місцевими активістами.

Інколи ти приходиш і активісти вже мають до тебе претензії «чому ти приїхав», або “що у вас є такого, що ви кращі за інших», – розповідає Олена Масон, учасниця проекту. Подібну реакцію Олександр Михед пояснює значними коштами, які “вливаються” у східний регіон. Через що у певної частини місцевих, з’являється велика вимогливість до активістів.

27709495_1811031278930216_5813185793965838496_o

«Коли починається робота, безпосереднє втілення, наприклад, коли ти малюєш мурал і починається дискусія з середньостатистичним жителем про місцеву історію, ти маєш бути готовим до цієї розмови. Якщо ти просто гастролер, який приїхав з готовим рішенням – нічого не вийде.  Якщо ти не можеш , обґрунтувати свою позицію, засновуючись на знанні місцевої історії, в тебе не вийде переконати цю людину. Вона одразу тебе промацає і зрозуміє що ти тут випадково», – продовжує Михед. Одні сприймають тебе як чужинця, промацують тебе на «гастролерність», а інші радо допомагають усім.

Олена Масон жартома говорить, що місцевим активістам потрібно поставити пам’ятник. Під час будівництва вони допомагали всім: приносили воду, давали інструменти, діставали драбини і навіть приїздили у інші міста проекту. Саме тому це проект не про урбаністику чи ідеї, а про людей: «Ти можеш будувати стратегію взаємодії з міською владою, але коли починаються стосунки з людьми, «лайкання взаємних котиків», приїзди з цукерками – це вже зовсім інша річ. Це як сходити в похід. Стосунки людей, які мусять разом піднятися на гору».

27709464_1811031345596876_7839180240362793493_o

Вільні простори, як утопія

«Код міста» не приїздили з готовими рішеннями. Наприклад, про скейт-парк у Лисичанську місцева молодь мріяла давно, а будиночки на деревах в Сєвєродонецьку були ідеєю дітей. З самого початку проект планувався як «поштовх до ревіталізації незадіяних локацій у містах». А побудова вільних просторів за тиждень мала довести, що подібні речі можна збудувати своїми силами і за короткий час.

Проект дійсно нагадує утопію. Наївно сподіватись, що людям, які зненацька приїздять у твоє місто, будуть повністю довіряють. Наївно (чи навіть самовпевнено) думати, що за рік можна було вивчити чи досконально зрозуміти місто. Вільний простір для всіх ї – дійсно утопічний проект для сучасних українських міст.

Після запуску просторів у містах у кожного, звісно, склалася своя доля. У Бахмуті, скажімо, показували фільми поки було тепло, у Покровську святкували Різдво, а у скейт-парку у Лисичанську фестиваль «86» показував фільми проекту My street films: Рубіж.

27913046_1811031182263559_1325967704480268733_o

Усі простори зазнали пошкоджень, окрім будиночків у Сєвєродонецьку та скейт-парку. Скульптура харківського художника Костянтина Зоркіна протрималась непошкодженою менше 12 годин. «Тінь поета» – 4,5 метрова дзеркальна поверхня на бетонній основі, яка відображає небо. За задумом художника, вона має показати небо, тим, хто увесь час дивиться під ноги. «Вночі хтось пошкрябав поверхню, вона стала матовою. Нам здалось, що треба було робити так з самого початку (сміється – прим. авт.). Ми по-філософськи ставимося до руйнувань, всі були готові до цього. Але це не кінець проекту, бо навесні частина просторів будуть відновлені», – продовжує розповідати Олена Масон. Втім, Михед вважає, що говорити про руйнації і чому це відбувається – безумовно, цікаво. Однак важливіше продемонструвати місцевим, що вільний простір може існувати у місті і пропагувати ідею того, що кожен може привнести щось своє. При цьому створення простору накладає відповідальність на місцевих активістів, «локальних операторів», які, відчуваючи свою приналежність, мають доглядати за публічними просторами і відновлювати їх в разі пошкоджень.

Про що розкаже виставка

Виставка «Uтопія: трансформації українського Сходу» – це не просто представлення документації результатів дослідження. Це спроба створити пост-рефлексію проекту, а також представити «ідеальну» ситуацію, в якій у реальному просторі можуть комплексно співіснувати та доповнювати один одного всі складники проекту.

27629286_1811031748930169_4010741861539583211_o

Спеціально для виставки художники Сергій Грех, Костянтин Зоркін, Єжи Коноп’є, Віталій Кохан та Сергій Радкевич створили нові роботи, що розвивають ідеї, віднайдені в містах. Також експонується добірка робіт українського фотографа Марка Залізняка, зібрана з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного та особистої колекції Володимира Гавщука, автора єдиної на сьогодні книжки про Залізняка.

Виставка розповідає не тільки про побудовані простори, але й має нові розписи та скульптури. VR технології дозволять відвідувачам побувати у 6 містах, а документальні відео Анни Рогоцької розкажуть про як відбувався проект протягом року.

Паралельну програму виставки можна знайти тут.

Світлини Валерія Мілосердова та Діми Сергєєва

Оксана Семеник