На час літніх каникул поет Мирослав Лаюк підготував слухачам список літератури, щоб восени повернутись з новими випусками програми «Слова». Естерхазі, Шишкін, Слотердайк: читаємо та надихаємось.

Петер Естерхазі – «Harmonia caelestis»

Iсторія однієї з найвідоміших родин Угорщини, іменем якої назвали мигдалево-шоколадний торт «естерхазі». Але книжка ще смачніша, страшно красива, цікава й глибока. Неймовірний експеримент із формою. Карколомна, разюча розповідь Сина (автора) про Батька, якому кілька століть, але який ніби сидить навпроти й слухає про всі претензії, але й про всю любов. На пляжі читати не рекомендується: можна захопитися, не встигнути обернутися на інший бік і згоріти.

«Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана»

Найкраще, на що спромоглася за останні сто років українська поезія – одна з найкращих у світі, додам без перебільшення. Рекомендую найперше тим, хто каже «не люблю», «не можу читати поезію»: перший тиждень щодня треба осилювати по віршу, другий – по два, а потім кожного дня додавати ще по одному зверху – і ті, хто «не народжений для сприйняття поезії», вже до кінця літа без Плужника, Свідзінського і Стуса жити не зможуть. (До речі, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» готується нова антологія – молодої української поезії початку третього тисячоліття).

Михаїл Шишкін, «Письмовник»

Роман про любов і про смерть, але так, як ще не говорили. Зворушує до краю, обеззброює і наповнює. Для мене цей твір – в тій же ієрархії, що й Естерхазі, тобто це найвища полиця літератури нашого часу. До речі, сам Шишкін заявлений як учасник літфестивалю в Одесі у вересні цього року.

Віктор Петров-Домонтович – «Без ґрунту»

Роман несподіваного і страшно недооціненого українського автора. Про розумного українця всередині першої половини ХХ століття, його реакцію на красу і потворність, дурість і речі, які захоплюють. Відкриття цього автора призводить до відкриття української культури, яка набирала європейських обертів у 20-30-х роках, але була зупинена тим, з чим ми і досі боремося.

Петер Слотердайк – «Критика цинічного розуму»

Захопливе дослідження, на основі якого можна зробити, наприклад, висновок, що цинізм, який може виглядати дуже крутим і нібито давати багато правильних відповідей, насправді нічого не вартує, а тільки робить своїх користувачів нещасними дурнями.

Ієн Мак’юен – «Спокута»

Ще один роман із нового тисячоліття, ще один роман про любов, але і про велику відповідальність, про невеличкі ниточки, невинне зачіпання однієї з яких може змінити все.

Олександр Довженко – «Зачарована Десна»

Класна класика. Пам’ятаю, що коли вперше читав цю книжку – лежав на травичці і голосно реготав. Було прекрасне літо, якому ця книжка дуже пасувала.

Більше про літературу — в авторській програмі Мирослава Лаюка «Слова» на ofr.fm.