Історія (не)одного джаз-клубу. Baker’s Keyboard Lounge

03.03.2021

Про що говорять і мовчать стіни Baker’s Keyboard Lounge

Історія фінального, десятого джаз-клубу в нашій серії статей, розпочалася ще у 1933 році в Детройті зовсім неочікувано. Саме того року його засновники Кріс і Фанні Бейкер відкрили Baker’s як обідній бутербродний ресторан. Здавалося б, як можна перетворити звичайну закусочну у привабливий для багатьох талановитих музикантів джаз-клуб? Це й справді унікальний випадок. Вся справа в тому, що син Бейкерів, Кларенс, обожнював джаз і вже через рік після заснування батьківського бізнесу почав запрошувати туди маловідомих музикантів.

Остаточна трансформація ресторану Baker’s у повноцінний джаз-клуб сталася у 1939 році, коли всі права на власність будівлі перейшли у розпорядження Кларенса після інсульту його батька. З появою Кларенса бізнес стрімко почав розвиватися у музичному напрямі. У 1952 році клуб було розширено та перебудовано в стилі арт-деко, який він зберіг і до сьогодні. А вже з початку 1050-х в клубі Baker’s Keyboard Lounge почали виступати джазмени з гучними іменами. З того часу у клубі все частіше почали з’являтися серйозні музиканти — за часи існування Baker’s Keyboard Lounge там неодноразово грали добре відомі нам Луї Армстронг, Джон Колтрейн, Нат Кінг Коул, Елла Фіцджеральд, Чет Бейкер, Бетті Картер, Modern Jazz Quartet, Арт Татрум, Дейв Брубек, Джеррі Малліган, Пеппер Адамс, Джордж Бенсон, Чік Коріа та Майлз Девіс. З останнім, до речі, пов’язана доволі цікава історія. Минав ще один звичайний вечір 1954 року в Детройті коли Девіс, після одного із своїх виступів та чергової дози героїну, йшов зовсім мокрий під дощем. Під своїм пальто він тримав трубу, загорнуту у паперовий пакет, і зовсім не очікував зіграти на ній того дня ще раз. Несподівано він натикнувся на Baker’s Keyboard Lounge, де в той самий час виступали Макс Роуч і Кліффорд Браун. Недовго думаючи, прямо посеред виконання музикантами композиції «Sweet Georgia Brown», Майлз Девіс вийшов на сцену та почав грати «My Funny Valentine». Після закінчення композиції він, ледь стоячи на ногах, пошкандибав додому. Ця історія ще довго переслідувала Девіса. Намагаючись позбутися її, у своїй автобіографії він оскаржив цю розповідь, заявивши, що Роуч просив Девіса пограти з ним тієї ночі, і що його рішення кинути героїн ніяк не було пов’язане з інцидентом.

1970-і та 1980-і роки були фінансово тяжкими для клубу і кілька разів він ледь не зачинився. У 1996 році, володіючи клубом протягом 57 років, Кларенсу Бейкеру довелося продати Baker’s Keyboard Lounge Джону Колберту та Хуаніті Джексон. Але і їх врешті решт спіткало банкротство. Так, десятиліттями поспіль, джаз-клуб постійно переходив із рук в руки, поки не знайшов остаточного порятунку у влади Детройта. У 2016 році міська рада Детройта затвердила розпорядження про створення історичного району Baker’s Keyboard Lounge, що забороняє власникові будівлі зносити її або змінювати зовнішній вигляд без дозволу комісії історичного округу Детройта. З економічним та культурним відродженням Детройту, компанія Baker’s знову отримує шанс.