Еволюція King Crimson в 11 піснях

09.04.2020

Як змінювалася музика корифеїв прог-року?

9 квітня 1969 року відбувся перший концерт King Crimson у лондонському клубі Speakeasy. Ще за два місяця музиканти вразили слухачів на «розігріві» концерту The Rolling Stones. Їхні складні, красиві та віртуозно зіграні пісні стали новим словом у рок-музиці, адже вибивалися з існуючих шаблонів.

Здавалося, «Крімсони» були на декілька кроків попереду тогочасних гуртів і ніби прийшли з майбутнього. Тому критики охрестили їхній стиль «прогресивним роком». Мине кілька років, і стопами цих музикантів підуть Yes, Genesis, Jethro Tull та багато інших.

Перший склад King Crimson

За більше, ніж 50 років музика King Crimson зазнала безліч трансформацій, а всіх учасників гурту за цей час не перелічити на пальцях двох рук. Незмінним лідером і «мозком» формації залишається гітарист Роберт Фріпп, який не втомлюється шукати нове звучання та всіляко з ним експериментувати.

Спостерігаємо за еволюцією King Crimson на прикладі їхніх пісень.

21st Century Schizoid Man (1969)

Після сценічного фурору на розігріві у «Роллінгів» King Crimson засіли в студії для запису дебютного альбому. In The Court Of The Crimson King вийшов восени 69-го і зібрав найвищі оцінки в рецензіях чи не всіх тогочасних провідних музичних видань.

Пісня 21st Century Schizoid Man відкриває альбом. Текст до неї написав Пітер Сінфілд – офіційний поет King Crimson, що співпрацював із гуртом до початку 70-х.

21st Century Schizoid Man — це потік свідомості, зшитий із розрінених образів: «залізні кігті», «смертельне сім’я», «двері параної» та ін. Критики розслухали в них алюзії на війну у В’єтнамі. Хоча сам Сінфілд підкреслює, що не мав на увазі щось конкретне і хотів скоріше передати власне світовідчуття століття, що минає.

 

The Court Of The Crimson King (1969)

А ця пісня закриває дебютник King Crimson. Якщо «Шизоїд» звучить бравадно і сумбурно, то The Court Of The Crimson King, навпаки, демонструє мелодичний талант музикантів.

Дія композиції відбувається у потойбічному світі. А її головним героєм є…сам диявол! (У Середньовіччі його називали «Малиновим королем»). Аби їх не асоціювали з нечистим, учасники King Crimson навіть переставили місцями слова у назві гурту.

 

Cadence And Cascade (1970)

За рік у King Crimson залишився лише засновник команди, гітарист Роберт Фріпп. Вокаліст Грег Лейк пішов створювати супергурт із Кітом Емерсоном і Карлом Палмером (Emerson, Lake & Palmer), а мультиінструменталіст Ян Макдональд і барабанник Майкл Джайлс сформували власний дует. Тим не менше, Фріпп вмовив музикантів повернутися до студії задля ще одного альбому – In The Wake Of Poseidon.

Cadence And Cascade – єдина пісня на релізі з вокалом Гордона Хаскелла, шкільного друга Фріппа. Цю спокійну та умиротворену композицію музиканти назвали на честь двох своїх прихильниць.

 

Prince Rupert Awakes (1970)

Того ж року «Крімсони» видали ще один альбом – Lizard. Хаскелл був на ньому основним вокалістом, однак у Prince Rupert Awakes співає Джон Андерсон – голос тоді ще маловідомого прогресив-рок-гурту Yes. Також до запису долучився джазовий піаніст Кіт Тіпет.

 

Islands (1971)

Гордон Хаскелл не особливо цікавився прогресивним роком і бачив себе скоріше соул-співаком, тому покинув гурт за рік. На його місце прийшов Реймонд «Боз» Баррелл, який у 65-му ненадовго заміняв Роджера Долтрі у The Who. Фріпп навчив нового вокаліста ще й грати на бас-гітарі.

Islands – лірична композиція, що закриває однойменний альбом King Crimson. Ну думку критиків, він є найслабшим у ранній дискографії гурту. Мелодизм із пісень музикантів нікуди не подівся, а ось інструментальні пасажі стали менш вибагливими. Також на Islands «Крімсони» востаннє попрацювали із Пітером Сінфілдом.

 

Lark`s Tongues In Aspic (1973)

Після постійних змін у складі гурту Роберт Фріпп нарешті взяв ситуацію в свої руки і фактично перетворив King Crimson на власний студійний проект. Інструментальні імпровізації не просто повернулися в звучання «Крімсонів», а стали його наріжним каменем.

На альбомі Lark`s Tongues In Aspic до гурту долучився басист і вокаліст Джон Веттон, а за написання текстів взявся Річард Палмер-Джеймс (засновник Supertramp). Але оскільки King Crimson тепер більше схилялися до химерного фрі-джазу, ніж до закрутистого прог-року, роботи в обох було небагато.

Lark`s Tongues In Aspic – сюїта з двох частин. Згодом вона перетвориться на велике музичне полотно, яке King Crimson продовжуватимуть із альбому в альбом.

 

Starless (1974)

У такому форматі King Crimson записали ще два студійники – Starless And Bible Black та Red. Пісня Starless повинна була потрапити до першого з них, натомість опинилася на другому. Спочатку Фріппу не сподобалася музика Веттона, тому замість неї він запропонував, — вгадайте що? – правильно, 9-хвилинну імпровізацію. Але на Red чомусь змінив свою думку і дав пісні зелене світло.

І правильно зробив. З часом Starless увійшла до скарбнички ліричних хітів «Крімсонів» поруч із The Court Of The Crimson King та іншими.

 

Elephant Talk (1981)

Наприкінці 70-х Роберт Фріпп втомився від музики і розпустив King Crimson. В тогочасних інтерв’ю він запевняв, що далі готуватиметься до кінця світу (!), який чекає людство за кілька років. Не дивно, що той період музикант провів у духовних практиках, час від часу підіграючи на гітарі для альбомів Девіда Боуї, Пітера Гебріела та інших.

Але Апокаліпсис забарився, а сам Фріпп у 81-му сповістив, що збирає новий гурт. До складу увійшли вокаліст і гітарист Едріан Белью (Френк Заппа, Девід Боуї, Talking Heads), басист Тоні Левін і барабанник Білл Бруфорд. Спочатку команда повинна була називатися Discipline – так само, як і її перший альбом. Але в останній момент непередбачуваний Фріпп повернувся до вивіски King Crimson.

У пісні Elephant Talk нові «Крімсони» вдало наслідують новохвильове звучання, не зрікаючись при цьому себе. А ще тут чутно, наскільки багато Белью взяв від вокальної манери Девіда Бірна з Talking Heads.

 

People (1995)

Після альбомів Discipline, Beat (1982) та Three Of A Perfect Pair (1984) Фріпп знову поставив гурт на паузу. Музикантів шокувала ця новина, адже вони дізналися про неї з преси. Втім, у 90-х гітарист знову скучив за своїм дітищем. До справи повернулися всі учасники попередньої інкарнації King Crimson. Також склад поповнився ще одним гітаристом Террі Ганном та барабанником Петом Мастелотто.

І якщо наприкінці 60-х King Crimson вважалися першопрохідцями свого жанру, то тепер стали наслідувачами. Пісня People з альбому THRAK – це майже прог-метал у дусі Tool.

 

Level Five (2003)

У подальшому King Crimson розвивали музичні ідеї, закладені в попередніх альбомах. Цікаво, як звучав би Lark`s Tongues In Aspic, якби був індастріал-роком? Послухайте  Level Five і зрозумієте.

 

Heroes (2017)

У 2013-му Роберт Фріпп оголосив про черговий перезапуск King Crimson. Відтепер у гурті грають сім музикантів, троє з яких – барабанники (один із них, Білл Ріфлін, помер у березні цього року від раку).

Новим вокалістом став Джако Джакзик, що в якості гітариста брав участь у The ProjecKt – інструментальному відгалуженні «Крімсонів». У такому складі гурт виступає лише на концертах і поки не випустив жодного великого студійника.

Після смерті Девіда Боуї музиканти презентували концертний міні-альбом Heroes, в якому переграли пісню музиканта. Фріпп та інші могли зробити з неї що завгодно, але, як не дивно, у виконанні «Крімсонів» композиція майже не змінилася.

Фото: facebook.com/kingcrimsonofficial

Cлухайте найкращу рок-музику в ефірі ofr.fm на каналі ROCK. Зараз наше онлайн-радіо як ніколи потребує вашої фінансової підтримки! Зробити це можна тут