Ді Ді Бріджуотер і її «таємний музичний сад»

27.07.2018

Легенда джазу та тричі володарка Греммі Ді Ді Бріджуотер вчетверте завітала в Україну. Цього разу – на фестиваль «Джаз на Дніпрі» з новим альбомом «MemphisYes, Im ready», що вийшов наприкінці 2017 року. Нам вдалося трішки поспілкуватися зі співачкою перед виступом та дiзнатися, чим саме вiдзначилась для неї ця подорож.

Розкажіть, будь ласка, докладніше про програму, з якою ви приїхали в Україну?

Я приїхала представити програму з мого останнього диску, що називається «Memphis… Yes, I’m ready» («Мемфіс… Так, я готова»). Ця музика походить із Мемфіса, Теннесі, де я народилася. Всю цю музику я слухала, коли була тінейджером, в ефірі радіостанції WDIA, яка транслювала з Мемфіса. Для мене це певний спосіб віддати належне Мемфісу, його музичній історії. Оскільки через музику його навіть називали «Соулвіль» («Місто соулу»). Віддати належне артистам, чиї пісні я реінтерпретую. І поділитися з людьми усього світу історією про місто, що, за моїми відчуттями, було недооціненим у світі музики та лишилося в тіні музики Детройта, Мічігану, який був поблизу містечка Флінт, де я росла. І також це альбом, що народився із моїх досліджень власного коріння, бажання більше дізнатися про мого батька, якого звуть Метью Геррет, і який викладав в одній із двох найважливіших шкіл у Мемфісі. Він грав на трубі і викладав музику, був у складі музичного департаменту у школі Манасіс. І це для мене певна терапія, оскільки я втратила матір минулого березня. Я хотіла робити музику, яка зможе піднести мене, зробити мене щасливою, допомогти мені знайти ту юність, яку я відчула, що втрачаю, коли доглядала за матір’ю.

Чи став цей альбом для вас найважливішим з-поміж усіх інших?

Ні, я не можу цього сказати. Кожен альбом, який я робила, був важливим для мене проектом, у який я вірила на 200%, коли його робила. Я щасливий артист – я сама продюсую свої альбоми з 1993 року, починаючи з альбому “Keeping Tradition”. І тому кожен альбом, який я робила, важливий для мене. Що я могла б сказати про альбом «Memphis… Yes, I’m ready», це те, що він мені дозволив поділитися з людьми тією музикою, яку я слухала таємно, коли була підлітком. Випуск цього альбому і виконання пісень артистів, які були важливі для мене, стало цілющим для моєї душі.

Повернення до коренів?

Так, свого роду. Я називаю цю музику «Мій таємний музичний сад». Бо я слухала радіостанцію з Мемфіса WDIA, у Флінті, Мічіган, коли виросла. І я могла слухати ii тільки дуже пізно вночі, після 11 ночі. Тому я ніколи нікому не розповідала про це.

Чому?

Тому що у мене були б проблеми. Я була підлітком, мені було 14, а я залишалася допізна, після того як мала йти спати, і слухала це радіо. І так відбувалося десь до 16 років. І зараз чудово мати можливість поділитися цією частиною себе. І сприйняття гурту, який я назвала «The Memphis Soulphony», а також людей в усьому світі, було фантастичним. Тому я збираюся зробити другий альбом цієї музики. Це буде вперше, коли я повторюватиму свою музичну концепцію.

А музиканти, з якими ви приїхали, брали участь у записі диску?

Ні, це моя група для туру, але оскільки ми провели разом більше року і стали дійсно сильним колективом, мій наступний альбом буде з цим бендом.

Ви чотири рази були в Україні. Чи траплялися нагоди чути когось із українських музикантів? Або, може, навіть грати?

Я ніколи не грала ні з ким з українських музикантів, не була знайома. І мені незручно казати, але я навіть не намагалася дізнатися про якихось українських музикантів. Пробачте. Чи могли б ви мені порадити щось послухати? Я була б вдячна.

Так, звісно… І можливо, занадто особисте запитання. Шлях до великого успіху, як правило, не буває легким. Який був найскладніший момент у вашій музичній кар’єрі?

Ви знаєте, у своєму віці, — зараз мені 68, — коли я озираюся на своє життя, я не думаю про труднощі, важкі моменти, які в мене були, тому що все це було набуттям досвіду. Але, мабуть, найважчим періодом були 1990-1993 роки. Тоді я жила у Парижі і підписала угоду із одним французом на випуск альбому. Цей контракт мав бути несправжнім. Я його підписала, щоб він міг укласти угоду з лейблом, що на той час називався Polydor. І після того, як це сталося і він підписав контракт, я прийшла до нього, щоб знищити нашу фіктивну угоду, умови якої були жахливі. Але він сказав: «Ні, вона справжня». А це був дуже поганий контракт. Я подала позов на нього, щоб його розірвати, і три роки пішло на очікування дати суду. Під час цих років я не могла записуватися і виступати. Потім, у 1993, французький суд присудив мені майстер-копії моїх записів, які цей чоловік зробив зі мною. І після цієї ситуації я змогла записуватися далі. Навіть незважаючи на те, що я ніколи не отримувала роялті з альбомів, які зробила з ним, — а вони були доволі успішними, — я мала майстер-копії. І стала своїм власним продюсером. Це була погана ситуація, яка закінчилася добре. Кожен важкий момент навчав мене, як вижити.

Знаходився якийсь інший шлях…

Так, це правда. Це те, що я кажу молодим людям: якщо щось погане стається, воно приходить для чогось, і воно допомагає тобі формувати твій характер, вчитися, чого не потрібно робити у майбутньому. Тому я стараюся не пам’ятати нічого негативного.

Чи можна вас попросити про невеличке позитивне побажання для читачів і слухачів Old Fashioned Radio?

Я би побажала усім слухачам цієї чудової радіостанції, щоб вони відчули, як музика стала благословенням для їхнього духу, для душі. Щоб вони знаходили музику, — не важливо, яку саме музику, — що була б цілющим фактором для них. І я би побажала також усіх позитивних благословінь у їхніх життях!

Ольга Ковалевська для OFR