Чому Лана Дель Рей випускає однакові альбоми, але ми їх все одно слухаємо?

30.08.2019

Norman Fucking Rockwell міг би розкрити нові ретроманські грані співачки, але щось пішло не так

Сьогодні, 30 серпня, Лана Дель Рей випустила шостий альбом, що отримав назву Norman Fucking Rockwell. Цього разу співачка підійшла до осучаснення улюбленої музики минулого з нового, доволі несподіваного боку. Чи вийшло у неї і чим це закінчилося? Давайте з`ясуємо!

Хто він взагалі такий, цей Норман Роквелл?

Американський художник, який у 30-40-х рр. ілюстрував журнали The Saturday Evening Post, Life, Literary Digest та інші. «Чотири свободи» — найбільш відома серія картин Роквелла, на яку його надихнула промова Франкліна Рузвельта у 1943-му.

«Чотири свободи» Нормана Роквелла

Дивно, що обкладинка Norman Fucking Rockwell мало чим нагадує реалістичну манеру художника. Вона асоціюється скоріше із поп-артом Енді Воргола та естетикою ранніх американських коміксів.

Обкладинка Norman Fucking Rockwell

І чому це Лана Дель Рей назвала цілий альбом іменем художника?

Співачка не відповідає на це запитання прямим текстом, тож можна лише здогадуватися. У більшості композицій Norman Fucking Rockwell Дель Рей згадує про щасливі миті з коханим. Деякі з них натякають, що він є митцем, а в деяких артистка взагалі співає від його імені.

Хто міг би бути реальним прототипом героя – теж риторичне запитання, адже останнім часом про своє особисте життя вона не розповсюджується. Та й серед попередніх бойфрендів співачки точно не було художників. На початку 2000-х вона зустрічалася із продюсером Стівеном Мертінсом, пізніше – із фронтменом шотландського рок-гурту Kassidy Баррі О`Ніллом.

Зрештою, ліричні герої Norman Fucking Rockwell можуть бути й вигаданими. Таким чином Лана могла традиційно підіграти власному образу і віддати данину довоєнній епосі США, коли Роквелл та йому подібні лише починали працювати на втіленням образу «американської мрії».

Тобто, Norman Fucking Rockwell – це знову ретроманія?

А ви чекали від Дель Рей чогось іншого? Ностальгія завжди була наріжним каменем творчості артистки, що вже обточився скрипучим тріп-хопом (Born To Die, 2012), гаражним роком (Ultraviolence, 2014), оркестровою поп-музикою початку 60-х (Honeymoon, 2015) та ньюскул-репом (Lust For Life, 2017).

Цього разу Лана із головою пірнула в 1967-1969 рр. – один із найцікавіших періодів в історії рок-музики. Квінтесенцією цього став трек Venice Bitch – 9-хвилинне психоделічне панно, що опиняється поза конкуренцією з іншими новими піснями. У першій частині Norman Fucking Rockwell також можна почути найулюбленіші інструменти тогочасних бароко-рокерів: флейту, флюгельгорн, віолончель, арфу і не тільки.

Скільки можна це терпіти?

До четвертої пісні. З Doin` Time – качового, але не обов`язкового каверу Дель Рей на пісню забутого рагамаффін-гурту Sublime – у давніх слухачів співачки виникне ефект дежавю. Подальші шість треків схожі на забраковані демо-версії, які залишилися за бортом її найпершого альбому. За винятком хіба композиції The Greatest, яка увібрала в себе все найкраще з американського фольк-року 60-х, але чомусь опинилася в хвості треклисту.

Для чого саундпродюсер Norman Fucking Rockwell Джек Антонов на екваторі альбому запхав старі гітари назад до запилюженої комірчини і знову увімкнув драм-машину? Who knows! Якби він та Лана змогли зупинитися вчасно, з релізу вийшов би добротний ностальгійний ЕР. А так…

Кому все ж сподобається новий альбом Лани?

Фанатам співачки. І не надто снобським любителям психоделічного року, які не морщать носа від умисних фейків і осучаснених стилізацій під жанр.

Вона ж на цьому не зупиниться, еге ж?

На 2020-й Дель Рей вже анонсувала наступний студійник, White Hot Forever. Темпи, з якими співачка пише нові пісні, вражають. А як інакше, коли у минулому залишилося ще стільки музики, з якою вона не встигла погратися?

Остаточно зрісшись зі своїм образом, співачка перестала помічати, що вимучує свої альбоми заради 2-3 хороших пісень. Цікаво тільки, кому це набридне раніше – їй чи нам?

Автор: Філ Пухарєв

Фото: https://lanadelrey.com

Cлухайте найкращий джаз, блюз, соул, фанк, рок, а також сучасну українську музику в ефірі Old Fashioned Radio