БОЙЧУКІЗМ. Гід по виставці

07.12.2017

Вже сьогодні в Мистецькому арсеналі відкривається виставка “Бойчукізм. Проект великого стилю”. Ми встигли сходити на виставку і готові розповісти, що потрібно знати про Михайла Бойчука та його стиль.

IMG_8414

Темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення історичної спадщини замість її заперечення, сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення. Французи назвали ці новації «Renovation Byzantine», серед науковців вона відома як школа українського монументалізму або бойчукізм.

IMG_8406

“Ми готувались до цієї виставки рік, і «бойчукознавцями» так і не стали. Цього періоду було мало”, — розповідає співкуратор Ігор Оксаметний. І це при тому, що в Мистецькому арсеналі представлені понад 300 живописних, графічних, мозаїчних творів Михайла та Тимофія Бойчуків, Василя Седляра, Івана Падалки, Софії Налепинської, Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Миколи Рокицького, Сергія Колоса, Охріма Кравченка.

IMG_8466

Це дивовижним чином збережені завдяки львівській мисткині Ярославі Музиці твори, яка переховувала їх у той час, коли спадщину художника з фондів Львівського державного музею українського мистецтва, за офіційним розпорядженням, у 1952 році просто спалювали як «антисоветскую и националистическую».

Бойчукізм – це проект універсального стилю, де створюється універсальна основа, яка присутня у різних видах мистецтва. Виставка намагається розбити два поширених стереотипи. Перший: це тільки монументальне мистецтво. Насправді, монументалізм просто присутній у всіх роботах від живопису до мозаїк. Наприклад, немає зайвих предметів та лінії працюють на єдиний ритм та настрій. Стереотип другий: це, мовляв, мистецтво радянської пропаганди. Це зовсім не так, адже сам стиль сформувався ще в 1910 році, а згодом зазнав гонінь з боку влади. Більшість робіт бойчукістів знищувались, навіть після того як розстріляли їх авторів (Михайла Бойчука, Івана Падалку, Василя Седляра та Софію Нелепинську-Бойчук).

IMG_8437

Особистий стиль почав формуватись у Парижі, коли Бойчук спілкувався з такими художниками як Пікассо.

“Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє”, – так почали вимальовуватися ідеї монументалізма.

В Парижі вивчаючи історію мистецтв, Михайло Бойчук захопився мистецтвом Візантії та Київської Русі. Там же утворилась група “бойчукістів”: Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене та Софія Налепинська. Вони творили та працювали у стилі середньовічної ботеги – майстерня, де працює поважний вчитель і його учні. Відміняється ідея індивідуальності і звеличується колективна праця. Художники самі роблять підрамники, готують полотна та пензлі. Цей стиль він згодом переносить і на викладання в Художній академії.

Виставка починається з львівського періоду, після перебування у Франції та подорожами по Італії, де Бойчук робив багато замальовок. В той час церква робила йому замовлення на ікони. Згодом цей стиль відобразиться у портретах Михайла Бойчука. Наприклад, у роботі “Українка”, яка більше нагадує образ Богоматері.

IMG_8697

Після революції “замовником” стала радянська влада, проте сам Бойчук казав що революція для нього “це можливість реалізації нових ідей”.

Серед тем художників монументалістів не тільки візантійське мистецтво, але й своє бачення гармонії. Так, ми поступово підходимо до однієї з ключових тем творчості Григорія Сковороди. У бойчукістів це проявляється у зображенні яблуні, як символу життя та гармонії. Загалом, Михайлу Бойчуку як вихідцю з селянської родини була близька тема гармонії природи і людини у повсякденному селянському житті. Саме через це бойчукістам почали закидати буржуазний націоналізм.  

IMG_8686

Окрема частина експозиції – збережені у фондах Національної академії мистецтв України роботи студентів майстерні монументального розпису 1920-х років. Тоді, академія була однією з найсильніших у Європі, адже викладачами були Малевич, Богомазов, Бойчук, Кричевський. Також “надсилали” викладати митців з Росії. Про це говорить одна з робіт, яка взагалі не має відношення до бойчукізму, але допомагає розуміти тодішні тенденції. За кольорами та лініями вона більше схожа на Петрова-Водкіна. Натякає на “створення нових ікон” портрет Леніна, який, як видно за підрамником, намальовано поверх ікони.

IMG_8577

Умовна, четверта частина – це роботи художників, які перейшли до теми соцреалізму, хоча принципи лишаються тими самими, зображення нереалістичні.

Монументальні твори бойчукістів знищувались слідом за своїми авторами. До тепер зі спадщини проектованого ними «великого стилю» вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. Це ще одне питання, яке підіймає “Бойчукізм. Проект великого стилю” — збереження фресок які дійшли до нашого часу. Одна з них знаходиться в НАОМА, у майстерні № 205 на другому поверсі. Дві інших, фрески 1920-х років, знаходяться в Одессі. Важливо те, що технічно можна зняти нашарування і законсервувати фрески для наступних поколінь. В Мистецькому арсеналі представлені збільшені та роздруковані фотографії, а також відео з Луцьких казарм, де також знаходяться роботи бойчукістів.

IMG_8651

Унікальним є збережений гончарний посуд, що створений за ескізами бойчукістів. Зокрема, таріль 1919 року «Славний боєць за волю України гетьман Іван Мазепа». Буде представлено оригінал першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, з ілюстраціями художника Василя Седляра, 1931 року. Мало відомий доробок бойчукістів в галузі сценографії – проекти сценічних декорацій, ескізи костюмів для театральних постановок, і навіть маріонетки лялькового театру.

IMG_8632

Ця виставка дійсно велика дослідницька робота. Парадокс у тому, що більшість робіт були знищені радянською владою, а зараз через політику декомунізації бойчукісти можуть асоціюватись саме з радянським минулим. Про це влучно сказав художник Микита Кадан в одному своєму інтерв’ю“Представьте повторный расстрел Расстрелянного Возрождения. Тех, кого в 30-х уничтожили, обвиняя в национализме, достают их из ям и уничтожают повторно, но уже за коммунизм. “Декоммунизирующий” взгляд на украинский авангард по сути сводится к этой операции.”

Оксана Семеник