Анастасія Євдокимова: Як я стала вчителькою

05.10.2017

Кураторка Анастасія Євдокимова ділиться з OFR як вона стала вчителькою.

Добрий день, мене звати Настя і мені 23 роки. У червні я закінчила університет. У моєму резюме написано, що я уже двічі мала власну кураторську програму в рамках Книжкового Арсеналу, 4 роки курувала літературну програму ГОГОЛЬFEST, працювала у видавничій сфері, зокрема «Смолоскипі» та «Основах», була в команді організаторів понад 10 фестивалів, працювала в піарі та політичній організації, писала статті про літературу та медіа; про досвід роботи на радіо та будівництві, як і багато інших пунктів, не зазначено. Я філолог, тож  вмію все – це треба прийняти як даність. І от з вересня я працюю в школі. Вчителькою. Вчителькою української мови та літератури. Тож тепер я пані Анастасія.

P1020633

Бути вчителькою – це щодня бути тамадою, але замість весільного короваю – булочка в кафетерії, а замість конкурсу, де гості на час бігають і шукають на столах бутєрброд з червоною рибою, щоб принести тамаді й встигнути сісти на стілець – учні шукають підмети й присудки в реченні.

Вчитель – це поліфункціональна професія, це повсякчасне застосовування міждисциплінарних практик, це віднайдення дзену та виховування внутрішнього стоїка. Вчитель – це найскладніша з професій, які я освоювала будь-коли: фізично, психологічно й інтелектуально. Напружений день на фестивалі іноді дається простіше, аніж день у школі. Багато маленьких людей і швидкий темп змушують голову йти обертом: втихомирити, зацікавити, почути кожного, вкластись у 45-ть хвилин, відволікти і знову захопити. Різні темпераменти, відмінні характери, здібності до предмету та мотивація кожної окремої дитини відкриває Всесвіт, який захоплює!

Сьогодні вчитель – це настільки непрестижна професія, що всі переважно кривляться, коли дізнаються, що тепер ти ореш педагогічну ниву. У світі стереотипів українського суспільства ХХІ століття вчитель – це людина, яка не знайшла вдалішої роботи, у якої щось не склалось у житті, яка займається оцією «низинною» працею. Ця реакція – ображає, бо ким би ми всі були, якби не зустріли «свого» вчителя у житті (в школі чи університеті), який вказав шлях, вразив, підштовхнув, привив любов до предмету, або навпаки – відбив би будь-яке бажання його вчити (за принципом: в одному місці втрачаєш – в іншому знаходиш)? Як вплинув отой «свій» вчитель на формування особистості? Кому ми залишаємося вдячними й несемо реальні чи метафоричні квіти на початку жовтня? Про кого ми пишемо в фб-постах у рамках флешмобу #ВчителіВажливі? Чи може доросла людина сьогодні усвідомити себе поза системою середньої освіти, яку формували не тільки однокласники, друзі, ігри на перервах, формули й правила, піджаки противних кольорів, щоденники, «батьків в школу», але й вчителі? Якби мене запитали: пані Анастасіє, а якими педагогами Ви захоплюєтесь, то я би згадала не про Макаренка чи Сухомлинського, хоча вони й основа основ, а про Морфея, який відкрив для жовтодзьобого Нео Матрицю, про майстра Йода, який передав знання не одному поколінню джедаїв, та безсумнівно кожного із вчителів та вчительок Гогвардса. Якщо згадати всі 7 частин «Гаррі Поттера», то кожен з них мав власний стиль викладання та по-своєму вражав учнів, адже нам запам’яталась і  по-сухоплинськи демократична професорка Макгонегл, і по-макаренківськи авторитарний професор Снейп, хоча головним педагогом на віки залишився професор Дамблдор.

настя

Серед моїх родичів та друзів існує безліч версій причини зміни моєї діяльності. Так, дідусь думає, що мене просто більше нікуди не беруть, бо кому ж я потрібна, а дехто зі знайомих вважає, що я «відпрацьовую» після університету (ми цього уже не застали, але люди віддавали борг державі за безкоштовне навчання, і правильно робили, я вважаю). Але більшість запитує «навіщо» й розводить руками. Мій науковий керівник з Могилянки Ростислав Семків (якого варто було би згадати у попередньому абзаці, відразу після Морфея) багато разів повторював, що літературознавець, після університету, може робити кілька речей, зокрема писати про літературу або розповідати про неї. Так от, як вчителька української мови та літератури – я розповідаю про оповиту страхами й стереотипами літературу, про її багатства та досягнення, бо вітчизняна література насправді цікава й самобутня, вона буває різною й кожен може знайти в ній щось для себе, а головне – вона вписується у світовий контекст ще зі «Слова о полку Ігоревім»:

а) тільки великі нації мали власний епос (французи, німці, англійці),

б) любовна лінія (хто не пам’ятає, то Ярославна чекає коханого, який пішов із половцями воювати) є тільки у нас!

Сьогодні, 5 жовтня, пані Анастасія разом із колегами вперше святкуватиме Всесвітній день вчителя. Мені здається, що день вчителя – це як кінець вистави в театрі. Бо завжди хочеться плакати (після хороших вистав), коли зала встає, актори кланяються, букети летять, звукач і світловик видихають, режисер випливає на сцену, а овації заповнюють простір, бо саме у такі миті з’являється відчуття гарно зробленої роботи Сьогодні я цього ще не відчую, але Йода теж не став майстром за місяць.

Анастасія Євдокимова,
вчителька української мови та літератури

Слухайте свіжий подкаст з Анастасією у «Гонзо-ефірі» про культурні події тижня.